Роль церкви в історії поколінь

РОЛЬ ЦЕРКВИ В ІСТОРІЇЇ ПОКОЛІНЬ
МІЖНАРОДНА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ З АПОЛОГЕТИКИ
Присвячена 500-літтю Реформації

Тема: В.Ф.Марцинковський:
ВІД РЕФОРМАЦІЇ ВІРИ ДО РЕВОЛЮЦІЇ ГІДНОСТІ.
АСПЕКТИ АКТУАЛІЗАЦІЇ

Церква – це Божа структура влади, яка представляє інтереси Його Царства тут, на землі. І однією з важливих істин, з якою мусить погодитись будь-хто, незалежно від його релігійних, політичних та інших переконань, є та істина, що в Царстві Божому немає ні кордонів між представниками різних націй, ні мовних бар’єрів, ні різниці в культурних традиціях. І тим більше немає жодної панівної релігійної конфесії з її службовою ієрархією. Церква покликана нести всім народам і націям чисте, живе, безкомпромісне Слово Боже, яке звільняє людей від рабства їх гріховної натури, вказує шлях до нового життя, сіє мир, любов та злагоду між окремими людьми й цілими народами.
Справжня історія Церкви – це не історія тих або інших релігійних організацій з їх інтригами, війнами і боротьбою за панування своєї доктрини. У Церкви є своя історія, своя Конституція ( Біблія) і своє майбутнє.
Цього року відзначається знакова дата - 500 років з часу Реформації. Тут виникає запитання – компромат. А чому саме ця дата? Адже реформаційні спалахи відбувалися в кожному столітті, починаючи з часу виникнення Церкви Христової і аж до нашого часу. Десь вони були більші, десь менші. На моє переконання, Лютер – це один із тих сотень людей, які, кожен в своєму поколінні, відгукнулися на Божий поклик. Про багатьох із них з різних причин ніхто не писав, або ж те, що було написане, просто знищувалося комусь на догоду. Я переконаний у тому, що чиста Христова Церква з часу її виникнення жила і діяла протягом всіх століть. Це засвідчує слово Самого Христа, Який сказав: «Я побудую Церкву і ніщо її не здолає». Чому я підкреслюю, що «чиста Церква»? Тут я маю на увазі Церкву, яка не йшла на компроміси з владою і не була її служницею. Так завжди було, що паралельно існували дві Церкви. Одна - “офіційна”, визнана державою, на основі якої якраз і писалася історія, а також інша - “чиста”, Христова, яка більшість часу була в підпіллі, була гонимою, і про яку мало написано в історії. Хоча завжди в тій Церкві таємними учнями були люди зі знатних родів, представники влади, бізнесмени тощо. Саме через таких людей вона мала колосальний вплив на всі прошарки суспільства. Так завжди було, починаючи з часів апостолів, і продовжується аж до нашого часу.
Однозначно, ми не маємо об’єктивної історії життя Церкви та розвитку християнства в цілому. Тому що, як я вже згадував, в різні часи історію знищували або переписували її для утвердження своєї влади. І не факт, що те, що ми сьогодні знаємо, теж не доведеться з часом переглянути через появу нових фактів.
Для звершення тієї чи іншої місії на землі Бог ніколи не робив ставку на юрбу, а натомість завжди шукав хоча б одну людину, яка відгукнулася б на Його поклик. «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край…» (Єзекіїль 22:30). Візьмемо, для прикладу, таких персонажів, як Мойсей, Йосип, Неємія, Єздра, Ісая, Ілія, Єремія, Іван Хреститель, апостоли Павло та Петро, домініканський монах Ієронім Савонарола, Іван Златоуст, Джон Вікліф, Ян Гус, Мартин Лютер, Ульріх Цвінглі, Жан Кальвін, Орал Робертс, Рейнхард Боннке, Бенні Хін, Папа Іван Павло 2, Ті Ді Джейкс та десятки або й сотні інших, про яких ми ще не знаємо. А коли б почали перераховувати їх імена та сфери впливу, то це зайняло б тисячі сторінок.
Реформи повсякчас відбувалися не лише в християнському середовищі, але і в самому суспільстві в цілому. Боротьба завжди була жорстокою. Але що б не ставалося, Церква завжди перемагала завдяки тим людям, які ціною свого життя несли чистоту євангельського вчення і передавали його з рук в руки.
Аналізуючи ту історію, яку ми маємо, можемо побачити, що кожне покоління переживало як всебічний занепад християнського вчення, так і його реформаційний спалах. Кожного разу ці реформаційні спалахи породжували все нові християнські течії, які ще певний час потому несли вогонь свіжого пробудження. І коли той чи інший рух згасав, відбувались нові реформаційні спалахи, які, у свою чергу, також змінювались чимось новим. Так завжди було і буде. Реформаційні процеси завжди відновлювали християнське вчення, очищали Церкву від застою та оживлювали її.

У кожному поколінні для Церкви були свої виклики:
Протягом першого століття нашої ери викликом для Церкви був юдаїзм.
В часи середньовіччя, або як їх ще називають - “темні часи”, викликом для Церкви була, як не дивно, та ж християнська релігія, яка наплодила дуже багато абсурдів.
В часи Київської Русі викликом для Церкви було поганство.
А в наш час викликом для Церкви є свобода, демократія і те ж синкретичне християнство (охристиянізовані “офіційною”церквою поганські звичаї, які стали частиною християнської культури).
Ну, а в кожному місті чи селі для кожної помісної церкви є ще свої локальні виклики.

Тут виникає дуже важливе запитання. А як Церква реагувала чи реагує на ці виклики? І чи взагалі хоч якось реагує? Я переконаний, що поставлене запитання саме по собі вже є викликом. І перш, ніж на нього відповісти, необхідно пояснити і зрозуміти, яку роль Церква відіграє на цій землі.

Бог дав для Церкви особливе доручення, а саме - впливати на оточуючий її світ і демонструвати Царство Боже. “Ви сіль землі, ви світло для світу” (Матвія 5:13-14). Саме Царство Боже було центральною темою всіх проповідей Ісуса Христа. В молитві «Отче Наш» ми говоримо: “Нехай прийде Царство Твоє, як на небі, так і на землі...”. Церква має велику місію нести в народи правду. Не формувати свою церковну субкультуру, а йти в народ і приносити туди принципи Царства Божого.

Говорячи про роль Церкви, я хочу виділити два моменти, які, на мою думку, є дуже важливими:
Перше – це ПРОГОЛОШЕННЯ СЛОВА. “На початку було Слово...” (Івана 1:1). Бог творив світ Словом. Саме Його проголошене Слово привело в дію всі закони, які породили порядок у Всесвіті. Сказане слово має могутню силу в духовному світі. Тому я вірю, що кожна помісна церква повинна проголосити Слово для того населеного пункту, де вона звершує свою діяльність. А, загалом, таке Слово повинно бути проголошене церковною спільнотою для цілої країни.

Друге – це ЗАЯВЛЕННЯ ПРО ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ.
Проблемою багатьох реформацій і новоутворених рухів була і є відсутність відповідальності. Тобто, не було того, що могло б підтримувати цю реформацію чи рух для їх подальшої дії. Церква повинна взяти на себе відповідальність за певні духовні процеси, які відбуваються на тій території, де вона діє. Будь-яке рішення має духовну дію. “Дбайте про благо тієї землі, де ви живете, і моліться за неї Господу, бо в її добробуті і ваше щастя” (Єремії 29:7). Віра повинна бути підкріплена ділами. Те саме можна сказати і про революцію гідності, і про будь-який початий рух - чи то політичний, чи духовний (приміром, пробудження). Завжди існує прямий взаємозв’язок між духовним рівнем нації, за який якраз і є відповідальною церква, та її економічним процвітанням. Якщо в основу державотворення будуть покладені біблійні принципи, буде і успіх, і взаєморозуміння, і над всім Боже благословення. « Праведність піднімає народ, а беззаконня – безчестя народів» (Притчі 14:34). “Благословінням праведників піднімається місто, а устами грішників руйнується” (Притчі 11:11)
Статус міста залежить від того, кому в ньому поклоняються люди!
Існують різновиди духовних твердинь в містах чи селах, які можуть контролювати людей та утримувати їх в неволі:
• ідеологічні твердині (ті, які формують світогляд)
• окультні твердині (територіальні духи, які контролюють людей)
• сектантські твердині (ті, які викликають розділення та суперечки між церквами)
• твердині беззаконня (алкоголь, розпуста, аборти, наркоманія)
• релігійні твердині (всілякі забобони, обряди, повір\'я...)
• престол сатани (місця, які пов\'язані з окультизмом)
Тому роль Церкви полягає у тому, щоб проголошувати Боже пророче слово для міста, його жителів, для землі та усіх гілок влади, та щоб, взявши відповідальність, молитися за них заступницькою молитвою перед Богом.
Ми не зможемо створити на землі досконале Царство Боже, але ми зможемо показати його природу, характер, відкрити людям Божу волю. Ми не зможемо вирішити всіх проблем суспільства та повністю викорінити гріх. Але через Євангеліє ми зможемо зробити це суспільство кращим.
Реформація продовжується!

Доповідач: Володимир Андрощук
м.Нетішин

Роль церкви в історії поколіньТеология

Роль церкви в історії поколінь

Роль церкви в історії поколінь
Теология