Приходит осень как прохожий.
Приходит лето как жена.
Весна приходит как художник.
Зима приходит как вдова.
Приходит старость как учитель.
А молодость - как почтальон.
Приходит смерть- освободитель.
А жизнь проходит словно сон.
Приходят смены настроений,
Как карты в денежной игре.
Проходят годы как сомненья -
Не обманули ли уже?
Приходит радость, как зарплата,
Безденежье - словно жулье,
И шахом, иногда и матом
Тебе диктует про свое.
Как истукан приходит опыт,
И в чемодан сует шмотье,
И как огромные сугробы
Обложит снегом житие.
Но как весна придет прозренье,
Приходит счастье как пикник.
Приходит стих как откровенье.
Приходит вечность, как старик.
Приходит вечер как влюбленный.
Приходит сон - пропагандист.
И словно сторож полусонный
Плетется утречко. Очнись!
Приходит отпуск, как забвенье.
Работа - в ступе толочь толк.
Приходит труд, как отрезвленье
А отдых, как голодный волк.
Приходят мысли, как воришки,
Цепляясь за ума карниз.
И как-то недоступно слишком,
Как женщина, проходит жизнь.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Хорошие стихи - философские, мудрые... Признаться и сам себя иногда подлавливаю на подобных мыслях - время что ль пришло... не знаю. Рановато вроде - как думаешь? Комментарий автора: Кто же знает, Миша?
Ты открой глаза, дружок! - Валентина Солдатова Мы спешим и не замечаем красоты природы, мы идем, смотрим под ноги и не замечаем людей,угождаем, а своя жизнь проходит мимо...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
