Прикрывшись серым веществом,
В уныние пришла природа,
Осенняя депрессия с трудом,
Находит выход у народа.
Стоят облезлые дома,
С годами потерявши стройность.
Хандрит любимая страна,
Идя в тупик и безысходность.
Мрачновато пес завоет,
По помойке бегло пробежит.
И не солоно хлебавши снова,
Удвоит он свою собачью прыть.
Базар-вокзал день ото дня пустеют,
То денег нет, то поездов.
И придорожный куст редеет,
Погрузившись в сладость зимних снов.
На площади палатки одиноко,
Поглядывают как снует народ.
И лишь недремлющее власти око,
За этим всем незыблемо блюдет.
Навалились суетой проблемы…
Переведи часы назад.
Нам не оставили дилеммы..
День световой еще идет на спад.
Катерина Пушкарьова,
ХЕРСОН Україна
Член евангельской церкви Христиан г.Херсона с 2001 года.
Прочитано 9077 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
У Вас богатое воображение и обширный словарный запас. Очень серьезные задатки. Надо технику стихосложения дорабатывать. Уверен, что результат в итоге всех очень и очень порадует. На данный момент рифма оставляет желать лучшего и ритм плавает неимоверно. Если отбросить это, как лишние условности :), то впечатления самые приятные.
Катя Пушкарева
2011-12-03 20:32:19
Спасибо Алекс. Признательна вам за внимание. Подскажите пожалуйста как отрабатывать технику. Я всего лишь любитель иногда побаловаться на досуге в рифмоплетстве.
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
